Нові процесуальні засоби забезпечення виконання судового рішення в дії

Випадки, коли суб`єкти владних повноважень безпідставно порушують права та інтереси фізичних та юридичних осіб, свідомо не виконуючи ухвалені судами рішення - є негативною тенденцією сьогодення.

Будь-який судовий процес повинен завершуватися реалізацією прийнятого рішення. Обов`язковість рішень суду визнається однією із основних засад судочинства. В свою чергу, невиконання судового рішення призводить до ситуації, несумісної з принципом верховенства права.  Невиконання рішення суду, яке має силу закону, дискредитує органи державної влади в очах суспільства, а отже, й порушує охоронюваний законом інтерес. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішуються в спосіб, строки і порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

З набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України 15 грудня 2017 року змінилося і нормативне регулювання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, а саме — на зміну ст.267 КАС України прийшли ст.382, 383 КАС України в новій редакції, які розділи між собою різні способи судового контролю (зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення та накладання штрафу за невиконання вказаного обов’язку, визначені ст.382 КАС України, і порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання рішення суду, регламентованого ст.383 КАС України).

Порядок застосування суддями своїх повноважень із встановлення судового контролю за виконанням рішення суду зазнав істотних змін. Так, якщо у новій редакції ст.382 КАС України змінився лише розмір штрафу, який суд вправі накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, то на сьогодні, взагалі, відсутня судова практика застосуванні нової норми КАС України - ст. 383 (визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду).

Відповідно до нових положень ст.383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення.

За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст. 249 КАС України. Так, згідно з положень ч.ч.1-3 ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

До нововведень в КАС України важливу роль в застосуванні норм щодо судового контролю за суб`єктом владних повноважень-відповідачем у справі відігравав інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 09.01.2013р. № 28/12/13-13, судова практика ж Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з цих питань ще не сформована.

Діючі нові процесуальні засоби забезпечення виконання судового рішення сьогодні викликають у суддів апеляційних та окружних адміністративних судів ряд питань у правозастосуванні ст.383 КАС України стосовно порядку визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання рішення суду.

Так, Одеським окружним адміністративним судом було розглянуто справу щодо митного оформлення вантажу, власником якого є іноземна компанія. Оскільки процедура безпідставно довго тривала у часі і не була завершена навіть після набрання законної сили судовим рішенням, то компанія повторно звернулась з заявою до суду першої інстанції про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду в порядку ст.383 КАС України.

Суд першої інстанції за результатами розгляду заяви зробив висновок, що заява не підлягає задоволенню, так як позивачем був обраний невірний спосіб захисту свого порушеного права. Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що митниця  не порушувала прав позивача, раніше підтверджених постановою Одеського окружного адміністративного суду, а відмова в прийнятті митної декларації, митному оформленні пропуску товарів комерційного призначення була видана відповідачем не у зв’язку з виконанням цих судових рішень.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою позивача, суд апеляційної інстанції виходив з норм сучасного законодавства України, однією з найважливіших тенденцій якого є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах та правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

За наслідками розгляду, апеляційну скаргу - задоволено, ухвалу суду першої інстанції - скасовано, заяву в порядку ст.383 КАС України - задоволено.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції реалізував інститут судового контролю, захистив права іноземної компанії у виконанні Україною своїх зовнішньоекономічних зобов'язань та забезпечив оперативне виконання судового рішення на користь позивача.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював, що органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. При виконанні рішень адміністративних судів не на користь суб`єкта владних повноважень, останній, як правило, безпідставно ухиляється від виконання або зловживає своїми процесуальними правами, в той час, як виконавча служба не завжди здатна забезпечити належне примусове виконання цих рішень. Такий стан речей значно знижує авторитетність адміністративних судів у суспільстві і перетворює їх на недієвий інститут. Повторюємо, адже будь-який судовий процес повинен завершуватися реалізацією прийнятого рішення.

Враховуючи ці обставини та триваючу судову реформу, яка спрямована на ефективність судового захисту, зокрема через зміцнення авторитету судової влади, вважаємо, що адміністративні суди повинні більш дієво використовувати процесуальні засоби судового контролю, надані законодавцем. А практика застосування судами цих контрольних повноважень потребує подальшого напрацювання та поширення.

                                                                                                                                                                                                                                                                          Прес-служба суду