В ОААС відбувся семінар, на якому працівники суду говорили про моральне підгрунтя державно-управлінської діяльності та роль особистості у державному управлінні, її професійно-етичні виміри

У процесі побудови правової, соціальної, демократичної держави значимість етичних аспектів діяльності державних управлінців суттєво зростає. Довіра громадян до влади, спроможність державних управлінців ефективно та етично коректно виконувати своє соціальне призначення стають визначальними факторами продуктивних суспільних взаємодій та конструктивного розвитку суспільства. На семінарі в даному контексті поняття  "державного управління" буде вживатися в широкому значенні  і охоплюватиме всі три гілки влади.

         Усвідомлення місця державних управлінців у соціальній системі та зміст етики державного управління в історії теоретичної думки містили різноманітні підходи.  Сприйняття держави як політичної  асоціації громадян ( Конфуцієм, Арістотелем, Г. Гроцієм, Дж.Локком, І .Кантом) призводило до розуміння більш тісного  взаємозв`язку між народом і владою. Протилежна позиція, яка визначає державу як апарат примусу (висловлена Ж.Боденом, Т.Гоббсом, К.Марксом),розділяє, розмежовує, проводить кордони між управителями (чиновниками) та громадянами. У процесі вибору позиції щодо сутності держави віддається перевага певному ставленню до неї, що втілюється в практиці відносин влади й громади. Мислителями минулого активно розроблялася тема  моральності правителів. До її розгляду долучилися Конфуцій, Сократ, Платон, Аристотель, Марк Аврелій, Сенека, Ціцерон, Т.Аквінський, Н.Макіавеллі, Д.Юм, Дж.Локк, Ж-Ж.Руссо, І.Кант та інші.  У ці періоди домінуючими в роздумах теоретиків були пошуки моделі особистих чеснот державців. Лише в Новий час традиція етичного розуміння влади, вияву моральних якостей державців поступово змінювалася інституційним трактуванням держави, пошуком  надособистих механізмів підтримки етики державного управління.

         У сьогоденній Україні проблеми  етики державного управління як ніколи актуальні. У світі ж ця тема досить давно каталізує  значний дослідницький інтерес в етиці, політології,філософії,соціології, психології тощо.  Як бачимо,"Ера етики" в державному управлінні  не тільки розпочата, а й активно поширюється.

         На семінарі працівникам суду запропоновано  розглянути та обговорити  моральне підгрунтя державно-управлінської діяльності , роль особистості  у державному управлінні, її професійно-етичні виміри.

         По-перше, треба зазначити,що в теорії управління існує два підходи до етики державного управлінця -  структурний (через  інституційні впливи та нормативний (через особистісну моральну саморегуляцію).

          Зміст  структурного підходу - дотримання загальновизнаних норм, законів і встановлених стандартів через механізми прийняття кодексів поведінки, ефективних систем перевірок та контролю.  Країни поширення: США,Мексика, Португалія та інш.

         Зміст нормативного підходу - розуміння місії професії, довіра до особистих чеснот, відповідальності службовців, усвідомлення цінностей доброчесності через  такі основні механізми як заохочення, навчання, правильна професійна соціалізація. Країни поширення: Австралія, Канада, Нова Зеландія, Норвегія, Нідерланди, Філіппіни та інші.

         Таким чином, структурний підхід акцентує увагу на інституціональних механізмах підтримки етики державного управління, а нормативний апелює до особистих принципів. Вбачається, що без певного збалансування цих двох регулятивів, останні матимуть лише слабкі місця у впровадженні професійної етики державного управлінця. Адже гідне управління потребує постійного поєднання і взаємозв`язку між інституційними та моральними засобами його підтримки.

         По-друге, ключовим моментом складової  етики в державному управлінні є усвідомлення призначення державно-управлінської діяльності в суспільстві, соціальних функцій, які повинні виконувати представники державного управління, інакше кажучи усвідомлення місії державного управління. Сьогодні існують різні стратегії діяльності держави, різні розуміння професійної місії державної служби та державних службовців, зокрема " традиційна", орієнтована на служіння народу, та " модернова", що має на меті надання послуг громадянам.  Сутність, домінуючі цінності, переваги та недоліки цих стратегій відображені в таблиці.

         Як перший, так і другий підходи мають свої переваги та недоліки. Вбачається, що найбільш продуктивним було б поєднання двох представлених підходів. У такому випадку моральне призначення державної служби виражалося б у формулі : "Державні службовці служать народу України, задовольняючи його потреби в послугах держави".

         Нині в демократичних країнах все більшої популярності набуває концепція належного  (доброго) управління ("good governance"). ООН  визначила 8 основних характеристик належного управління: участь, верховенство права, прозорість, чуйність, прихильність узгодженості, справедливість та відкритість, ефективність і продуктивність, підзвітність.

         І наостанок, роль  особистості в державному управлінні, її професійно-етичні виміри.

"Організація життєздатна тільки завдяки особистостям і лише у світі особистостей" (Е.Муньє)

         Нагадаємо, що підтримка етики державного управлінця може здійснюватися як через особистісну моральну саморегуляцію державних управлінців, так і через інституційні впливи.  Саме коли йдеться про  особистість та її роль, мається на увазі моральна саморегуляція, де головний наголос ставиться на внутрішніх якостях особи - цілісність, системність, загальне спрямування її життя, самосвідомість, спрямованість на самореалізацію, самоконтроль, здатність цінувати особистості інших і здійснювати особистісне спілкування, повага до особистої гідності людини, відповідальність, професійність, ініціативність, творчість. З певністю можна сказати, що  особистісні підходи дають змогу акцентувати увагу на моральнісній регуляції державних службовців. Без їхнього врахування професійна етика залишається лише засобом тиску та примусу.

         Разом з тим, одним із засадничих положень моделі раціональної бюрократії М.Вебера є безособовість, що стверджує формально-функціональні відносини державних службовців як із громадянами, так і зі співробітниками всередині організації. Безособовість, за задумом, здатна посилити керованість та контрольованість державного управління за рахунок позбавлення невизначеності та свавілля. Функціонування чиновництва тут окреслюється правилами взаємодії, відповідає правовим нормам та організаційним зразкам поведінки. Чітко зафіксоване поле компетенції, раціонально обґрунтований розподіл повноважень та відповідальності, за якого нехтується особистими симпатіями й антипатіями, дає змогу ,за Вебером, налагодити більш ефективну працю бюрократії. Це приводить до досить швидкого вирішення справ, оскільки заощаджує час і зусилля, допомагає уникати численних конфліктів. Однак безособовість має не лише функціональні, а й дисфункціональні ефекти. Тотально знеособлений характер відносин призводить до байдужості та нечутливості до потреб громадян, відсутності гнучкості та творчих підходів до роботи. Безособовість утруднює самореалізацію, демотивує та деформує особистість державного службовця, людський потенціал, здібності працівника не використовуються повною мірою, яскраві персоналії витісняються з професійного середовища, провокується морально-психологічний опір співробітників практиці безособовості.

         Оскільки професійна діяльність державних управлінців налаштована на виконання визначених професійних функцій, вона потребує від особистості наявності певних якостей, які необхідні для продуктивної діяльності державного управлінця.

         До таких якостей та характеристик морального та професійного ґатунку належить :

бажання приносити користь суспільству;

відданість ідеалам демократії;

громадянськість - це світоглядно-психологічний стан, що характеризує людину як представника держави,громадянського суспільства та патріота, який має особистісну самосвідомість, розвинуту потребу в реалізації власних прав, свобод, повноважень. Здатність розрізняти державне( формальне) та безпосередньо людське; відчувати власну гідність у стосунках з державою та шанувати гідність інших; вимагати від держави виконання її функцій, готовність та вміння домагатися дотримання власних прав;

законослухняність -  це дотримання існуючих у суспільстві правових норм і законів. Насправді, незважаючи на безособистісність, формальність і байдужість правових приписів до " "внутрішнього Я" людини, у законах реалізується так званий юридичний гуманізм, що ( на відміну від гуманізму морального) виражає довіру не до природи людини, а до її волі, яка розуміється як здатність особи до самоконтролю та самодисципліни. Правова оцінка вчинку забороняє наперед припускати, що той чи інший індивід настільки особистісно не розвинутий, що не спроможний контролювати себе та протистояти своїм нахилам (Е.Соловйов);

патріотизм - характеризує  ставлення людей до своєї батьківщини (країни) та виявляється в певному образі дій, складному комплексі почуттів, що звичай  називають любов’ю до Батьківщини.   Існують певні небезпеки при спотвореному ставленні до патріотизму: применшення значимості своєї Батьківщини, що призводить до комплексу “меншовартості”або •гіперболізація своєї любові до вітчизни, що може виражатися в шовінізмі. Багато хто визнає за патріотизмом безумовну похвалу всього, що своє. Тюрго назвав це лакейським патріотизмом;

професіоналізм  особистості – якісна особливість суб’єкта праці, що відоб- ражає високий рівень розвитку професійних і ділових якостей, характеризує ціннісні орієнтації та мотивацію, що направлені на виконання соціального при- значення професії та на розвиток спеціаліста

Ідеальний тип професіоналізму включає:

 – фундамент системи теоретичних знань;

 – авторитет серед  професійної групи

 – широку суспільну підтримку та схвалення цього авторитету;

 – моральний кодекс, що регулює відносини професіонала з громадянами

; – професійну культуру, що забезпечується в рамках офіційних професійних асоціацій.( Е.Грінвуд);

доброзичливість, коректність і ввічливість, повага та чуйність до людей  -." Кайдани змученого людства виготовлені з канцелярського паперу",   Ф.Кафка. " Служіння лише тоді буде корисним, коли в нього буде привнесена сувора моральна дисципліна, коли інтереси суспільства і людської гідності будуть захищатися з однаковою чуйністю і ретельністю", - А.Коні;

толерантність - морально-психологічна установка особи на сприйняття іншої людини в її інакшості, визнання за цією людиною права на самобутнє існування; утримання від агресії та терпимість до ідей, звичок, норм поведінки, які не подобаються або викликають неприязнь.

Проте толерантність має власні межі, у разі перетину яких виникає стан байдужості, за якого толерується будь-який акт сваволі, агресії. Постає питання: "Якою мірою толерантність має поширюватися на нетолерантних?". Межі толерантності встановлюються принципами гуманізму та поваги до людини. Втрата суспільством критеріїв добра призводить до толерування аморальних дій, до так званої "баналізації зла" (Г.Арендт), що поширюється і на професійну сферу та виражається в нечутливості до етичних вимог професії, професійному цинізмі.

"Терпимість - це інша назва байдужесті",- С.Моем;

відповідальність - професійна  етика - це етика відповідальності (П.Друкер). Відданість професійній етиці та професійним знанням;

відчуття професійної честі  - оцінка значущості, зовнішнє визнання дій та здобутків людини представника професії, що виявляється в суспільному авторитеті. "Об`єктивно - честь є думка інших про нашу цінність, суб`єктивно - наш страх перед цією думкою",- А.Шопенгауер ;

відчуття професійної гідності - оцінка конкретним державним службовцем себе, свого місця в професії за власними високими моральнісними мотивами, намірами, а не за вчинками;

схильність до взаємодії та співробітництва;

працелюбність;

принциповість;

вимогливість;

справедливість;

урівноваженість та інш.

                                                          Організаційно-методичний відділ ОААС