ДЕМОКРАТИЧНІ СТАНДАРТИ ВЗАЄМОДІЇ СУДІВ І ЗМІ

(Витяги).

 

КОНВЕНЦІЯ

про захист прав людини і основоположних свобод

 

від 04 листопада 1950 р., ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97

 

Стаття 6. Право на справедливий суд

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
4. a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;
5. b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
6. c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;
7. d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
8. e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, – одержувати безоплатну допомогу перекладача.

 

Стаття 10. Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

 

 

МІЖНАРОДНИЙ ПАКТ

про громадянські і політичні права

 

від 16 грудня 1966  р., ратифіковано Указом Президії Верховної Ради     Української РСР № 2148-VIII  від 19.10.73

 

Стаття 14

1. Всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при   розгляді   будь-якого  кримінального  обвинувачення, пред'явленого йому,  або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому  цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі  закону.  Преса  і  публіка можуть не допускатися на весь судовий розгляд або частину його з міркувань  моралі, громадського порядку  чи  державної  безпеки в демократичному суспільстві,  або коли того вимагають інтереси приватного життя сторін,  або - в тій мірі,  в  якій  це,  на  думку  суду,  є строго необхідним,  - при особливих  обставинах,  коли  публічність  порушувала  б  інтереси правосуддя;   однак  будь-яка  судова постанова в кримінальній або цивільній справі повинна бути публічною, за винятком тих випадків, коли  інтереси   неповнолітніх  вимагають  іншого  чи  коли справа стосується матримоніальних спорів або опіки над дітьми.
2. Кожен обвинувачений в  кримінальному  злочині  має право вважатися невинним,  поки винність його не буде доведена згідно  з законом.
3. Кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення як мінімум на такі гарантії на основі цілковитої рівності:

а) бути  терміново  і  докладно  повідомленим мовою, яку  він розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення;

1. b) мати достатній час  і  можливості  для  підготовки свого захисту і спілкуватися з обраним самим ним захисником;

с) бути судженим без невиправданої затримки;

1. d) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за  посередництвом  обраного  ним захисника;  якщо він не має захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника   в  будь-якому  разі,  коли  інтереси  правосуддя  того вимагають,  безплатно  для нього в усякому такому випадку,  коли у нього немає достатньо коштів для оплати цього захисника;

е) допитувати свідків,  які дають проти нього показання,  або мати право на те,  щоб цих свідків було допитано,  і мати право на виклик і допит його свідків на тих самих умовах,  які існують  для свідків, що дають показання проти нього;

1. f) користуватися безплатною допомогою перекладача, якщо він не  розуміє  мови,  використовуваної в суді,  або не говорить цією мовою;
2. g) не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе винним.
3. Щодо неповнолітніх процес   повинен  бути  таким,  щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихованню.
4. Кожен, кого засуджено за будь-який злочин,  має право на те,  щоб його засудження і  вирок  були  переглянуті   вищестоящою судовою інстанцією згідно з законом.
5. Коли будь-яку особу остаточним рішенням було засуджено за кримінальний злочин і коли винесений їй вирок був потім скасований або їй було даровано помилування на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина  незаперечно  доводить  наявність  судової помилки, то ця особа, котра зазнала покарання в результаті  такого засудження,  одержує  компенсацію  згідно з законом,  коли не буде доведено,  що зазначена невідома  обставина  не  була  свого  часу виявлена виключно або частково з її вини.
6. Ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний  за злочин,  за  який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону  і  кримінально-процесуального  права  кожної країни.

 

Стаття 19

1. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів.
2. Кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію  та  ідеї,  незалежно  від  державних  кордонів,  усно, письмово  чи  за  допомогою  друку  або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.
3. Користування передбаченими в пункті 2 цієї статті правами накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність. Воно може бути, отже,  пов'язане з певними обмеженнями,  які,  однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:

а) для поважання прав і репутації інших осіб;

1. b) для охорони державної  безпеки,  громадського   порядку, здоров'я чи моральності населення.

 

МАДРИДСЬКІ ПРИНЦИПИ

щодо зв’язку між засобами масової інформації та суддівською незалежністю

 

оприлюднені у Резолюції 1296 Економічної і соціальної ради ООН від 11 лютого 1994 р.

Зафіксували основні погляди ООН щодо свободи думки та слова,  взаємодії судів та засобів масової інформації.

Погляди ООН щодо свободи думки та слова, взаємодії судів та засобів масової інформації вперше були зафіксовані в Мадридських принципах взаємодії засобів масової інформації та суддівської незалежності. Вони оприлюднені у Резолюції 1296 Економічної та соціальної Ради ООН від 11 лютого 1994 року.

Їх прийняттю передувало триденне засідання групи з 39 відомих юристів і представників засобів масової інформації, зібраних Міжнародною комісією юристів (МКЮ), її Центром з питань незалежності суддів та юристів (ЦНСЮ), та Іспанським комітетом ЮНІСЕФ, присвячене:

– дослідженню зв’язку між засобами масової інформації та суддівською незалежністю, яка гарантована Основними принципами ООН щодо незалежності судової влади 1985 року;

– формулюванню принципів стосовно зв’язку між свободою вираження поглядів та суддівською незалежністю.

У преамбулі до даного документу зазначалося, що ці принципи підготовлені як мінімальні стандарти та не можуть бути використані для відходу від існуючих вищих стандартів захисту свободи вираження поглядів.

Основний принцип

Свобода вираження поглядів, як її визначено статтею 19 Міжнародного пакту (у тому числі свобода ЗМІ), становить одну з основ будь-якого суспільства, що називає себе демократичним.

Функцією та правом ЗМІ є збирання та поширення інформації в суспільстві та коментування відправлення правосуддя, у тому числі справи до, під час та після судового процесу, але не порушуючи презумпцію невинуватості.

Право коментування відправлення правосуддя не повинно підлягати будь-яким спеціальним обмеженням.

Обсяг Основного принципу. Основний принцип не виключає збереження відповідно до закону таємниці під час розслідування злочину, навіть якщо розслідування становить частину судового процесу. Таємність за таких обставин повинна розглядатися як перевага на користь осіб, які підозрюються або обвинувачуються, для збереження презумпції невинуватості. Це не обмежує право будь-якої особи повідомити пресі інформацію про розслідування або обставини, які є предметом розслідування.

Основний принцип не охоплює проведення закритого засідання при провадженні з метою досягнення примирення або врегулювання приватного спору.

Він не вимагає права прямої трансляції чи запису судового розгляду.

Там, де це дозволено, основний принцип також застосовується.

Обмеження. Будь-яке обмеження Основного принципу повинно бути чітко визначено законом. Якщо такий закон надає дискрецію чи повноваження, така дискреція чи повноваження повинні здійснюватися лише суддею.

Комунікації судової влади Повноваження судді на обмеження Основного принципу та намір застосувати це повноваження, передбачає відповідне право засобів масової інформації (так само, як і будь-якої іншої особи, якої це стосується) бути вислуханими з тим, щоб висловити заперечення проти застосування цього повноваження, а у випадку, якщо його застосовано, то право на оскарження.

Закони можуть дозволяти обмеження Основного принципу настільки, наскільки це необхідно у демократичному суспільстві для захисту неповнолітніх та членів інших груп, які потребують особливого захисту.

Обмеження Основного принципу по відношенню до кримінального процесу в інтересах відправлення правосуддя у демократичному суспільстві може бути здійснено:

– для попередження завдання серйозної шкоди обвинуваченому;

– для попередження серйозної шкоди або неналежного тиску на свідка, присяжного чи потерпілого;

– для попередження завдання серйозної шкоди правомірним інтересам приватної сторони;

– на підставі вимог національної безпеки (у цьому випадку сторона захисту та ЗМІ повинні мати право знати про підстави обмеження та право оскаржити таке обмеження).

У цивільному процесі обмеження Основного принципу можуть застосовуватися, якщо це дозволено законом тією мірою, якою це є необхідним у демократичному суспільстві.

Жодне обмеження не повинно застосовуватися у свавільний чи дискримінаційний спосіб.

Жодне обмеження не повинно застосовуватися мірою, що є більшою за мінімальну, та впродовж часу, що є довшим за мінімальний, необхідні для досягнення відповідної мети.

Стратегія впровадження основного принципу Судді повинні отримувати рекомендації щодо того, яким чином поводитися з пресою. Їх слід заохочувати допомагати пресі шляхом надання стислого викладу довгих чи складних рішень з питань, що становлять суспільний інтерес, та іншими доречними засобами.

Суддям не слід забороняти відповідати на запитання преси, які стосуються відправлення правосуддя; але судова влада може підготувати з цього приводу розумні правила, які можуть регулювати обговорення процесів, котрі можна ідентифікувати.

Баланс між незалежністю судової влади, свободою преси та додержанням прав особи – особливо неповнолітніх та інших груп, котрі потребують спеціального захисту, – важко знайти. Тому необхідним є те, щоб у розпорядження зацікавлених осіб чи груп було надано один чи більше з передбачених нижче засобів: звернення до суду, ради з представників ЗМІ, Омбудсмена з питань ЗМІ. Значною мірою цього можна уникнути шляхом прийняття Кодексу етики для ЗМІ, який має бути розроблений в рамках самої професії.

Коментар. Отже, свобода засобів масової інформації, як складова свободи вираження поглядів, є засадничою у демократичному суспільстві, що керується верховенством права. Судді у демократичних країнах є відповідальними за визнання та забезпечення реалізації свободи ЗМІ шляхом застосування презумпції на їхню користь і дозволу лише тих обмежень на свободу ЗМІ, які передбачені Міжнародним пактом про громадянські та політичні права («Міжнародний пакт») та чітко визначені в законах. У свою чергу ЗМІ зобов’язані додержуватися прав осіб, які захищаються Міжнародним пактом, та принципами незалежності суддів.

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ REC(2003)13 КОМІТЕТУ МІНІСТРІВ

державам-членам щодо надання інформації через засоби масової інформації стосовно кримінального процесу

 

прийнято Комітетом Міністрів 10 липня 2003 р. на 848-му засіданні

 

У цьому документі відображені демократичні стандарти взаємовідносин суддів та ЗМІ у європейських країнах, що базуються на:

– засадничому праві на свободу вираження поглядів та інформації, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), що є однією з найважливіших підвалин демократичного суспільства та однією з основних умов його прогресу та розвитку кожного індивіда;

Комунікації судової влади – праві засобів масової інформації інформувати громадськість з огляду на право громадськості отримувати інформацію, у тому числі стосовно питань, що становлять суспільний інтерес;

– праві громадян на презумпцію невинуватості, на справедливий суд та на повагу до приватного й сімейного життя;

– важливості висвітлення у засобах масової інформації стосовно кримінального процесу, аби зробити очевидною стримуючу функцію кримінального права, так само, як і у забезпеченні суспільного нагляду за функціонуванням системи кримінального юстиції;

– праві засобів масової інформації та журналістів створювати професійні асоціації, як це гарантовано правом на свободу об’єднання;

– обізнаності стосовно багатьох ініціатив з боку засобів масової інформації та журналістів в Європі, спрямованих на сприяння відповідальному виконанню журналістської роботи чи шляхом саморегулювання, чи у співпраці з державою на засадах співрегуляції;

– бажанні сприяти поінформованому обговоренню щодо захисту прав та інтересів, що виявляються в контексті висвітлення засобами масової інформації кримінального процесу, та належній практиці забезпечення доступу засобів масової інформації до кримінального процесу у всій Європі;

– врахуванні Резолюції № 2 щодо журналістських свобод та прав людини, прийнятої на 4-й Європейській конференції на рівні міністрів з питань політики щодо засобів масової інформації (Прага, грудень 1994 року), а також Декларації про майбутню політику стосовно засобів масової інформації, прийнятої на 6-й Європейській конференції на рівні міністрів з питань політики щодо засобів масової інформації (Краків, червень 2000 р.).

У додатку до Рекомендації містяться принципи надання інформації через засоби масової інформації стосовно кримінального процесу.

• Принцип 1 – Інформування громадськості через засоби масової інформації. Громадськість повинна мати можливість одержувати інформацію про діяльність судових органів та органів розслідування через засоби масової інформації. Тому журналісти повинні мати можливість вільно висвітлювати та коментувати функціонування системи кримінальної юстиції з урахуванням лише обмежень, викладених у наступних принципах.
• Принцип 2 – Презумпція невинуватості. Дотримання принципу презумпції невинуватості є невід’ємною частиною права на справедливий суд. Відповідно, погляди та інформація стосовно кримінального процесу що триває, мають передаватися або поширюватися через засоби масової інформації лише тоді, коли це не порушує презумпції невинуватості підозрюваного або обвинувачуваного.
• Принцип 3 – Точність інформації. Судові органи та органи розслідування мають надавати засобам масової інформації лише перевірену інформацію або інформацію, яка ґрунтується на розумних припущеннях. В останньому випадку, про це має бути чітко вказано засобам масової інформації.
• Принцип 4 – Доступ до інформації. Коли журналісти законно отримали інформацію в контексті кримінального процесу, що триває, від судових органів чи органів розслідування, ці органи мають зробити таку інформацію доступною, без дискримінації, для всіх журналістів, які роблять або зробили такий самий запит.
• Принцип 5 – Шляхи надання інформації засобам масової інформації.

Коли судові органи та органи розслідування самі вирішили надати інформацію засобам масової інформації в контексті кримінального процесу, що триває, така інформація повинна бути надана на недискримінаційних засадах і, коли можливо, за допомогою пресрелізів, прес-конференцій уповноважених посадових осіб або через подібні офіційні засоби.

• Принцип 6 – Регулярне інформування під час кримінального процесу. У контексті кримінального процесу, що становить суспільний інтерес, або іншого процесу, який привернув особливу увагу громадськості, судові органи та органи розслідування повинні інформувати засоби масової інформації про свої важливі дії тією мірою, якою це не шкодить таємниці слідства та оперативно-розшукової діяльності або не затримує чи заважає завершенню провадження.

У випадках, коли кримінальний процес триває протягом довгого часу, таку інформацію слід надавати регулярно.

Комунікації судової влади • Принцип 7 – Заборона використання інформації. Судові органи та органи розслідування не повинні використовувати інформацію про поточні кримінальні процеси у комерційних цілях або з іншою метою, що не стосується кримінального процесу.

• Принцип 8 – Захист приватності в контексті кримінального процесу, що триває. Надання інформації про підозрюваних, обвинувачуваних або засуджених осіб або інших сторін кримінального процесу повинно здійснюватися з дотриманням їх права на захист приватності згідно зі статтею 8 Конвенції. Особливий захист має бути наданий сторонам, які є неповнолітніми або іншими вразливими особами, а також жертвам, свідкам, родинам підозрюваних, обвинувачуваних або засуджених. У всіх випадках слід особливо зважати на шкідливий ефект, який розкриття інформації, що уможливлює їхню ідентифікацію, може справити на осіб, які згадуються у цьому Принципі.
• Принцип 9 – Право на виправлення та право на відповідь. Зберігаючи право на вживання інших наявних законних заходів захисту, кожен, хто став суб’єктом неправильного або упередженого висвітлення засобами масової інформації в контексті кримінального процесу, повинен мати право на виправлення або відповідь, залежно від ситуації, у відповідних засобах масової інформації. Право на виправлення має також існувати стосовно прес-релізів, що містять хибну інформацію і видані судовими органами або органами розслідування.
• Принцип 10 – Запобігання шкідливому впливу. У контексті кримінального процесу, особливо, коли залучено присяжних або мирових суддів, судові органи та органи розслідування повинні утримуватися від оприлюднення інформації, яка несе ризик завдання значної шкоди справедливості процесу.
• Принцип 11 – Шкідливе досудове оприлюднення інформації. У випадках, коли обвинувачений може продемонструвати, що надання інформації з високою вірогідністю призведе або вже призвело до порушення його або її права на справедливий суд, він або вона повинні мати дієві засоби юридичного захисту.
• Принцип 12 – Допуск журналістів. Журналісти повинні допускатися на публічні судові слухання та публічне проголошення судових рішень без дискримінації та без вимог попередньої акредитації. Їх не можна не допускати до судових слухань, якщо і доки громадськість допускається згідно зі статтею 6 Конвенції.
• Принцип 13 – Доступ журналістів до судової зали. Відповідні органи мають, за винятком випадків, коли це є очевидно практично нездійсненним, забезпечити в судовій залі кількість місць для журналістів, достатню відповідно до кількості бажаючих, без виключення присутності громадськості як такої.
• Принцип 14 – Прямі трансляції та записи в залах судових засідань.

Прямі трансляції або записи засобами масової інформації в залах суду не повинні відбуватися, якщо і доки це не є спеціально дозволеним законом або відповідними судовими органами. Таке висвітлення може бути дозволене лише тоді, коли це не несе серйозного ризику неналежного впливу на жертв, свідків, сторін кримінального процесу, присяжних або суддів.

• Принцип 15 – Підтримка висвітлення засобами масової інформації.

Оголошення запланованих слухань, пред’явлення обвинувачення та оголошення іншої інформації, що стосується висвітлення судової діяльності, мають бути доступними для журналістів через простий запит до відповідних органів у належні терміни, якщо це не є практично нездійсненним. Журналістам має бути дозволено на недискримінаційних засадах робити або отримувати копії публічно оголошених судових рішень. Вони повинні мати можливість розповсюджувати або повідомляти ці судові рішення громадськості.

• Принцип 16 – Захист свідків. Особистість свідків не повинна розголошуватися, якщо свідок не дав на це своєї попередньої згоди, якщо встановлення особистості свідка не становить громадський інтерес або свідчення не було раніше надане публічно. Особистість свідків ніколи не повинна розголошуватися, якщо це загрожує їхнім життям або безпеці. Слід належним чином додержуватися програм захисту свідків, особливо у кримінальних процесах проти організованої злочинності або злочинів всередині родини.

Комунікації судової влади • Принцип 17 – Висвітлення засобами масової інформації виконання судових вироків. Журналістам повинно бути дозволено контактувати з особами, що відбувають судові вироки у в’язницях, доки це не перешкоджає справедливому відправленню правосуддя, не порушує права в’язнів та працівників в’язниці або не шкодить безпеці в’язниці.

• Принцип 18 – Висвітлення у засобах масової інформації після закінчення строку покарання. Для того, щоб не зашкодити реінтеграції у суспільство осіб, які відбували судові вироки, право на захист приватності за статтею 8 Конвенції має включати право на захист особистих даних цих осіб у зв’язку з їхніми попередніми злочинами після закінчення строку покарання, якщо вони не дали чіткої згоди на розкриття їхньої особистості або вони та їхні попередні порушення не становлять знову суспільного інтересу.

 

ДЕКЛАРАЦІЯ

щодо надання інформації через засоби масової інформації стосовно кримінального провадження

Схвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 10 липня 2003 р. на 848-му засіданні заступників міністрів

Комітет Міністрів Ради Європи прийняв відповідний документ рекомендацій для органів державної влади щодо співпраці із засобами масової інформації. Ці загальні принципи та підходи мають рекомендаційний характер та пропоновані до уваги при встановлені комунікації судової влади зі ЗМІ.

Комітет Міністрів Ради Європи закликає держави-члени:

1) заохочувати відповідальне висвітлення засобами масової інформації кримінальних проваджень шляхом підтримки навчання журналістів у сфері права та судових процедур, у співпраці із ЗМІ та їхніми професійними організаціями, освітніми установами та судами настільки, наскільки це є необхідним для розуміння судового провадження, прав та інтересів сторін кримінального процесу й держави;

2) підтримувати будь-які ініціативи щодо саморегулювання, за якими ЗМІ визначають професійні етичні стандарти стосовно висвітлення кримінальних проваджень з тим, щоб забезпечити додержання принципів, котрі містяться в Рекомендації № Rec(2003) Комітету Міністрів державам-членам про надання інформації через ЗМІ стосовно кримінального провадження;

3) співпрацювати з органами саморегулювання у медіа-сфері;

4) залучати професійні асоціації у медіа-сфері до законодавчого процесу, що стосується медіа висвітлення кримінальних проваджень, наприклад, за допомогою слухань чи консультацій;

Засобам масової інформації та журналістам пропонується:

1) організовуватися у добровільні професійні об’єднання та підтримувати партнерську співпрацю між такими об’єднаннями;

2) скласти – там, де їх ще не існує, – професійні етичні правила та стандарти для журналістів, особливо стосовно висвітлення кримінального провадження, і сприяти додержанню таких професійних етичних правил і стандартів;

3) ставитися у своїх повідомленнях як до підозрюваних, так і до обвинувачуваних, як до невинуватих допоки їх не визнано винуватими судом, оскільки вони користуються таким правом згідно статті 6 Конвенції;

4) поважати гідність, безпеку та, якщо інформація не становить суспільного інтересу, право на приватність жертв, позивачів, підозрюваних, обвинувачуваних, засуджених та свідків, а також їхніх сімей, як це гарантовано статтею 8 Конвенції;

5) не згадувати про попереднє правопорушення особи, якщо воно не становить суспільного інтересу;

6) бути чутливими до інтересів неповнолітніх та інших уразливих осіб, які беруть участь у кримінальному процесі;

7) уникати створення упередження щодо кримінального розслідування чи судового провадження;

8) уникати вживання упереджених та принизливих посилань у своїх повідомленнях про кримінальний процес, якщо це може провокувати ксенофобію, дискримінацію чи насилля;

9) довіряти висвітлення кримінального процесу журналістам з адекватною підготовкою у цих питаннях.

Комунікації судової влади Загальновідомий психологічний принцип «розкажи про себе більше доброго, погане про тебе розкажуть інші» трактується у міжнародному співтоваристві як необхідність створення умов для взаємодії органів судової влади зі ЗМІ з метою ефективного інформування громадськості про діяльність судової системи.

Дані рекомендації спрямовані на реалізацію європейських стандартів формування поваги до статусу суду і суддів.

 

 

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ

незалежності судових органів

Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р.

Головною умовою демократичного устрою та поділу влад є незалежність судів від втручання у їх діяльність з боку політиків, органів державної влади чи будь-яких зацікавлених сторін. Ці положення зафіксовані в даному документі, де, зокрема, фіксуються такі принципи:

Незалежність судових органів

 Незалежність судових органів гарантується державою і закріплються в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її.

Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин.

Судові органи володіють компетенцією стосовно всіх питань судового характеру і мають виняткове право вирішувати, чи входить передана їм справа до їхньої встановленої законом компетенції.

Свобода слова та асоціацій

Відповідно до Загальної декларації прав людини члени судових органів, як і інші громадяни, користуються свободою слова, віровизнання, асоціацій та зборів; однак, керуючись такими правами, судді повинні поводитись завжди таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість і незалежність судових органів.

Судді володіють свободою організовувати асоціації суддів чи інші організації та вступати до них для оборони своїх інтересів, удосконалення професійної підготовки і збереження своєї судової незалежності.

Коментар. На суддів у демократичних правових державах покладаються вимоги щодо організації і відправлення правосуддя, керуючись зазначеними принципами та докладанням зусиль для повного втілення їх у життя, у тому числі й використовуючи професійну зацікавленість представників ЗМІ.

Європейська практика засвідчує, що судова влада не може залишатися поза межами дискусії щодо її ефективності в демократичному суспільстві, тому інформація про стан речей в судовій системі має бути доступною для суспільства. Водночас, є певні обмеження, щодо поведінки суддів під час інформування про хід розгляду справ або участі у публічних дискусіях в разі критичної оцінки їх діяльності. Так, Європейський суд з прав людини в справі Де Гаєс та Гійзес проти Бельгії (1997) зазначив, що «судді мають бути захищені від деструктивних випадів з боку ЗМІ, що не базуються на жодній фактичній підставі». Але, якщо критика судових проблем спирається на «незалежні та ретельні журналістські розслідування, що є частиною громадського обговорення важливих суспільних проблем», то немає підстав обмежувати свободу ЗМІ. »Судді мусять виявляти розважливість, що не дозволяє їм (на відміну, наприклад, від політиків) відповідати на різку критику».

Застосування та підтримання європейських норм та практик в Україні зафіксовано у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від лютого 2006 року.

Фахівці констатують, що в Україні суди комунікаційно віддалені від суспільства, від їх основної аудиторії – громадян. Створений комунікаційний вакуум викликає кризу взаємної недовіри суспільства і суддів, в умовах якої суди стають вразливими для впливу з різних боків. Зокрема, з боку представників законодавчої та виконавчої влади, які часто використовують свої комунікаційні можливості для дискредитації судової системи.

Замкнуте коло залежності і вразливості суддів може розірвати лише підтримка цінностей незалежного і справедливого суду з боку суспільства.

 

ВИСНОВОК № 7(2005)

Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство»

Розвиток інформаційного суспільства та сучасних інформаційних технологій вимагає присутності у цьому просторі суддівської спільноти.

Європейське суддівське співтовариство в умовах сучасного світу визнає необхідність формування методологічних підходів та розробки практичних механізмів комунікаційної діяльності судів та суддів. Так, у 2005 році Консультативною радою європейських суддів був підготовлений Висновок з питання «Правосуддя та суспільство» , в якому визнається активізація ролі судів у наданні інформації громадськості та важливості створення прямих зв’язків між судами та широкою громадськістю, організації відповідної підготовки суддів щодо зв’язків з громадськістю, залучення в штат судів працівників з кваліфікацією по зв’язках з громадськістю та ЗМІ, фінансування відповідної діяльності судів тощо.

Зокрема, запропоновано декілька окремих напрямків комунікаційної діяльності для судової влади:

А. Зв’язки судів з громадськістю з особливим наголосом на ролі судів в демократичному суспільстві;

Б. Взаємодія судів з учасниками судового процесу;

В. Відносини судів із засобами масової інформації;

Г. Доступність, простота та зрозумілість мови, яка використовується судами в ході слухань та рішеннях.

Основний наголос цього документу робиться на необхідності активізації ролі судів у наданні інформації громадськості та важливості створення прямих зв’язків між судами та широкою громадськістю, організації відповідної підготовки суддів щодо зв’язків з громадськістю, залучення в штат судів працівників з кваліфікацією по зв’язкам з громадськістю та ЗМІ, фінансування відповідної діяльності судів тощо.

Консультативна рада європейських суддів у вищезазначеному Висновку та в інших своїх рекомендаційних документах визначає, що координуючу роль в комунікаційній (інформаційній) діяльності судів на національному та місцевих рівнях повинна виконувати Судова рада, основним завданням якої є «гарантування як незалежної судової системи, так і незалежності окремих суддів».

Консультативна рада європейських суддів прийняла наступні рекомендації:

• Самі суди повинні брати участь у поширенні інформації про доступ до правосуддя (через періодичні звіти, друковані пам’ятки для громадян, Інтернет, інформаційні офіси тощо).
• Суди повинні брати участь у загальних рамкових програмах, які організовуються іншими державними установами. Суди також мають вдаватися до власних ініціатив у цьому відношенні через розробку освітніх програм, спрямованих на надання конкретної інформації (наприклад щодо характеру судових проваджень, середньої тривалості процесів у різних судах, судових витрат, альтернативних засобів врегулювання спорів тощо).
• Є необхідність встановлювати безпосередні зв’язки судів з громадськістю, які не залежать від діяльності ЗМІ та/або дій, відповідальність за які покладені на інші установи (створення в судах відділів, відповідальних за прийом та інформування громадян; поширення друкованих матеріалів, відкриття Інтернет-сайтів, за які суди несуть відповідальність; організація судами календаря освітніх форумів та/або регулярних зустрічей, відкритих, зокрема, для громадян, громадських організацій, політиків, студентів).
• Поширення існуючого в деяких країнах досвіду «програм охоплення», коли суди організують, часто за підтримки інших активних соціальних груп, освітні ініціативи, в межах яких викладачі, студенти, батьки, юристи, лідери місцевих громад та представники ЗМІ збираються в судах для спілкування із суддями. Такі програми виходять за межі загальної інформації для громадськості. Вони спрямовані на формування правильного сприйняття ролі судді в Комунікації судової влади суспільстві, покращення розуміння та довіри суспільства до системи правосуддя і, загалом, посилення судової незалежності.
• Для поліпшення своїх зв’язків з громадськістю значна кількість судових систем або окремих судів повинна запровадити програми, які допоможуть в організації: а) етичного навчання суддів, персоналу судів, юристів тощо; б) облаштування приміщень судів; в) судових процедур (наприклад, до того, як стати перед судом, сторони, присяжні або свідки поодинці або в групі приймаються працівниками суду, які змальовують усно або за допомогою аудіовізуальних матеріалів, створених у співпраці з вченими-соціологами, які дії в суді від них очікують).
• ЗМІ мають доступ до судової інформації і слухань у спосіб та за обмежень, встановлених національним законодавством. Працівники ЗМІ є повністю вільними при вирішенні того, які матеріали та яким чином мають бути представлені увазі громадськості. Не повинно бути місця спробам перешкоджати ЗМІ у їхній критиці організації або функціонування системи правосуддя. Система правосуддя повинна поважати роль стороннього спостерігача, яку відіграють ЗМІ з метою виявлення недоліків і конструктивної участі в удосконаленні судових процедур та якості послуг, які суди пропонують користувачам.
• Для встановлення конструктивних взаємовідносин судів та ЗМІ було б корисно покращити контакти між ними:

а) для посилення розуміння судами та ЗМІ своїх відповідних ролей в суспільному житті;

б) для інформування громадськості про характер, обсяг, обмеження та складність роботи суддів;

в) для виправлення можливих фактичних помилок у повідомленнях про конкретні справи. Ефективним засобом для цього є проведення регулярних зустрічей представників судової влади та ЗМІ.

Можливо, є доречним створення незалежного органу для вирішення проблем, викликаних висвітленням у ЗМІ перебігу судових процесів справ або складностями журналістської роботи при виконанні ними своїх інформаційних завдань в суді.