flag Судова влада України

Для того, щоб мати майбутнє, треба бути готовим зробити щось нове

05 липня 2017, 13:31

Саме з цієї цитати визначного світового менеджеру Пітера Друкера розпочався сьогодні навчальний семінар працівників ОААС на тему:"Психологічні механізми управління змінами: техніки та інструменти подолання внутрішнього опору. Запровадження новацій в організацію роботи  суду".

Єдина константа в нашому житті – це зміни. Ключ до успіху – це усвідомлення того, що вони неминучі. Нерозуміння цієї простої істини – одна з найпоширеніших причин того, чому люди не змінюються. Завдання семінару - зрозуміти, що відбувається з людиною у процесі змін, як ми можемо допомогти собі пережити зміни та як можемо змінюватися.

В управлінській площині, на рівні організації опір змінам відбувається за тим самим сценарієм, що й у звичайному житті.

Це не дивно, адже в основі цього опору – психологічні механізми притаманні кожній людині. За результатами досліджень, найбільша перешкода змінам – спротив персоналу. Джейм О’Тул так прокоментував цю ситуацію: “Виникає враження, що змінам опираються всі, а особливо ті люди, які мають здійснити більшу частину змін і повести за собою інших”.. І найдивнішим є той факт, що люди чинять опір не лише поганим та шкідливим змінам, але й тим, які вочевидь відповідають їхнім  інтересам.

Реальність така: опір змінам неминучий. Але чому люди не хочуть змінюватись?

Пропонуємо кілька питань до самого себе про зміни та ваше ставлення до них:

Тепер розглянемо, як ми типово реагуємо на зміни? Цей типовий психологічний механізм, представлений у вигляді певного алгоритму - результат дослідження Розабет Мосс Кантер. Вона аналізувала стадії, через які проходить людина, коли в її житті відбуваються драматичні події. Але цей механізм працює так само в ситуаціях менш глобальних життєвих драм, навіть таких, як, наприклад, нові вимоги до впорядкування архіву. Цей інструмент отримав назву " Емоційна крива Розабет Мосс Кантер".

Треба зауважити, що послідовність етапів необов’язково дотримується у кожному конкретному разі. Почувши про зміни, людина відразу може «піти в атаку», а потім – у прийняття.

Буває так, що, здається, навіть прийнявши та погодившись, ми знову легко поринаємо в заперечення, потім – в емоції, знову припускаємося суперечностей, далі трошки опору – й повертаємося у прийняття. Згадайте нещодавню кризу та вашу реакцію на неї

Повертаємося до кривої. Що з нею робити? Навіщо нам це знати й що вона дає? По-перше, усвідомлення. А усвідомлення – це завжди ключ до успіху. Для того, щоб ефективно реагувати на зміни, треба розуміти, на якій ви стадії перебуваєте.. З’ясувавши етап, на якому перебуваєте ви або ваша команда, можете продумано обирати дії, які допоможуть пом’якшити реакцію та знизити опір.

Можливими є такі дії:

Певна річ, ви можете додати свої ідеї та свій досвід до запропонованих. Адже універсальних стратегій не існує.Урешті-решт, будь-яка імпровізація – це вибір з опцій. І чим більше опцій нам удалося напрацювати, тим більшими стають наш вплив і наша мудрість. Єдино правильної стратегії запровадження змін не існує, її характер залежить у першу чергу від наявності часу та ресурсів.

Існують такі стратегії, як примус, раціональне переконання, перевиховання й перемовини. Якщо зобразити їх схематично, вони мають приблизно такий вигляд:

Тепер, коли ми розібралися з тим, які етапи проходимо на шляху змін, варто з’ясувати їхні причини. Чому ми чинимо опір змінам? Усе просто – наш мозок розцінює зміни як загрозу. Для того, щоб краще зрозуміти цей механізм, пропоную подивитися на його будову.

Мозок складається з трьох частин: спинний мозок, лімбічні системи та “розумний” логічний мозок.

Спинний мозок нам добре відомий. За своєю будовою та функціями він відповідає мозкові рептилії. Будь-яка інформація, що потрапляє іззовні, спочатку проходить обробку в цьому мозку.

Цей механізм людина не усвідомлює й автоматично фільтрує будь-яку інформацію. Ці фільтри умовно можна уявити у формі питань.

Питання 1: “Чи може це мені зашкодити?”

Питання 2:“Чи можу я з цього мати якусь користь?”

 Життя рептилії просте, тому цей мозок добре їй слугує – захищає в разі небезпеки (“Чи може це мені зашкодити?”) або дає змогу отримати задоволення у формі їжі або сну (“Чи можу я з цього мати якусь користь?”).

Але цей занадто простий механізм інколи суттєво заважає людині бути щасливою. Чому?

Друга частина мозку (а пройшовши мозок рептилії, інформація потрапляє саме сюди) – емоційний мозок, а науковою мовою – лімбічний складник. За своїми функціями та будовою ця частина відповідає мозкові ссавців. Ці тварини перебувають на вищій стадії розвитку. Проаналізуйте їхнє життя: вони вміють створювати родину, піклуватися про своїх нащадків, їм притаманна ціла гама емоцій – вони можуть любити, ненавидіти, ревнувати. Тому ця частина мозку відповідає за цінності.

 Відмінність у тому, що багато які з людських цінностей соціальні – наприклад, потреба відчувати себе значущим і бажаним. Упродовж життя ми формуємо в себе цілий набір цінностей: сім’я, любов, безпека, ризик, комфорт, розвиток, пригоди, влада, розуміння, бути цінним, незалежність, повага, схвалення, досягнення, постійність, щастя. Що робить тварина, коли її цінностям загрожує небезпека? Вона б’ється на смерть (якщо достатньо сильна) або тікає (якщо ворог сильніший). Адже вона захищає найголовнішу цінність – своє фізичне життя. Усе існування тварини спрямоване на захист та підтримання саме біологічного життя. За це вона змагається, це вона захищає.

А як часто нам доводиться захищати саме біологічне життя? Нечасто. У більшості випадків ми захищаємо свої цінності, які сформували протягом життя. Але мозок реагує на загрозу нашим цінностям як на загрозу нашому біологічному життю. А далі – це просто хімічна реакція: викид адреналіну або норадреналіну, уривчасте дихання, бажання або втекти, або вдарити, а згодом – зіпсовані стосунки, невикористані можливості, відчуття безсилля та суму.

Чому? Бо аналіз ситуації відбувається лише у логічному, третьому мозку. Але, на жаль, вона потрапляє туди занадто пізно, бо, коли працюють лімбічні системи, логіка й аналіз “відпочивають”.

Наприклад, на зборах суду вирішено, що суд поетапно переходить на електронний документообіг.

Скажіть, це викликає у вас захоплення? Чи ви підстрибнули в кріслі від радощів, що невдовзі оволодієте новими знаннями та будете працювати за іншим алгоритмом?

Певно, що ні. Швидше за все реакція була така: “О Боже, навіщо все це! І так було добре, для чого змінювати всю систему?” Мозок протестує, адже під загрозою ваш усталений комфортий стан (доведеться “попітніти”) та безпека (“а що, як не вийде?”). І ви йдете у бій.

У принципі, зрозуміло, що вам усе одно доведеться прийняти новий порядок роботи, але так просто змиритися – не ваш стиль. І наступні кілька годин, днів або навіть тижнів ви відчуваєте протест та злість. Це ваш вибір. Але, на жаль, ми часто робимо це не усвідомлюючи – просто тому, що, самі того не знаючи, захищаємо цінності, котрі, як вирішив наш мозок, опинилися під загрозою.

Як цьому зарадити? По-перше, усвідомлювати, що саме з вами відбувається. Що зараз ви “вийшли на священну війну” захисту своїх цінностей. Це якщо реакцію вже запущено. Але найефективніший спосіб – не долучатися до цього взагалі. А для цього треба змінювати своє ставлення до змін у принципі.

Зробіть своєю щоденною мантрою ці п’ять принципів успішного життя:

  • Усе змінюється та закінчується.
  • Не все завжди йде за планом.
  • Життя не завжди справедливе.
  • Прикрощі – це частина життя.
  • Люди не завжди люблячі та вірні весь час.

Із цими істинами у свідомості ви набагато легше адаптуватиметеся в ситуаціях змін і невизначеності.

У психології та коучингу існує такий інструмент власної ефективності, як коло проблем і коло впливу.

Ви помічали, що різні люди по-різному справляються з однаковими ситуаціями? Ми їм на це захоплено кажемо: “Який ти молодець! Я би на твоєму місці так не зміг!” Чому? Бо в своїй карті світу вони розглядають проблему як можливість або взагалі її не помічають. Їхнє ставлення на рівні усвідомлення відрізняється від того, як навколишню дійсність сприймаєте ви.

Погляньте на список, наведений нижче. Визначте, що входить у коло проблем, а що – у коло впливу.

  • Зменшення бюджету відділу
  • Мої колишні помилки
  • Моє виховання
  • Мій вибір
  • Гарантія роботи
  • Затримка авіарейсу
  • Наскільки мені щастить
  • Слабкості інших людей
  • Додатковий час
  • Як інші ставляться до мене Які результати ви отримали? Гарантовано можу сказати, що їх буде стільки, скільки людей виконуватиме це завдання.

Один скаже, що його колишні помилки – це коло проблем, адже вони й досі “женуться” за ним і не дають нормально існувати.

А інший йому на це зауважить, що колишні помилки – це коло впливу, адже з них можна винести цінні життєві уроки.

Усе дуже просто. Наша увага – це енергія: яке коло ми підживлюємо, те коло й зростає. Якщо люди фокусуються на речах, на які вони можуть вплинути, вони розширюють свої можливості, особисті контакти, зони впливу, власні знання та збільшують упевненість у собі. Завдяки цьому їхнє коло впливу розширюється.

Якщо ж люди фокусуються на речах, які вони не можуть контролювати, у них залишається менше часу та енергії на ті речі, на які вони можуть вплинути. Як наслідок, їхнє коло впливу звужується.

 

Велика людина Віктор Франкл, відомий науковець і психотерапевт ХХ століття, сформував закон останньої людської свободи. Він бачив, як згоріла живцем у нацистських печах його родина, він сам зазнав приниження та нелюдських мук фашистського концтабору, й там, сидячи голим на кам’яній підлозі, він вивів простий принцип, але від нього йдуть мурашки по тілу: людина завжди вільна обирати, незважаючи на обставини, в яких вона перебуває, в неї завжди залишається право вибору. Якщо Віктор Франкл сформував цей закон у таких жахливих умовах, коли зовні здавалося, що його знищили дощенту як особистість, то наскільки це правильно для нас!

Ми завжди можемо обирати нашу реакцію на реальність, яка нас оточує. Буде це коло проблем чи коло результатів, вирішувати нам. За словами Франкла, якщо ми не можемо змінити ситуацію, треба змінити себе. Це має бути кредо проактивного керівника та працівника. Реактивно реагувати на події життя – легкий шлях. Але хіба він робить нас ефективними?

Себе ми змінюємо через зміни у ставленні до ситуації. Це рівень наших переконань та цінностей – один із найвищих і тому найвпливовіших у піраміді самоідентифікації.

Спробуйте.