flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Рубрика судді-спікера ОААС Ніни Вербицької "Правова інформація для громадян"

26 травня 2017, 09:48

Правильність визначення судом першої інстанції належного відповідача у спірних правовідносинах як складова захисту прав особи, яка звернулася з позовом до суду 

Пунктом 9 частини 1 статті 3 КАС України відповідачем визначено суб'єкта владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інших осіб, до яких звернена вимога позивача.

Нерідко на практиці зустрічаються випадки, коли особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушено її права, звертається з позовом до суду та, в силу своєї юридичної необізнаності чи інших причин, визначає в якості відповідача суб’єкта, який в силу закону не може виступати самостійним відповідачем у справі.

Останнім часом в практиці Одеського апеляційного адміністративного суду виникає ситуація коли особа, яка звернулася до суду першої інстанції з позовом про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів ДВС відповідачем у справі визначає відділ примусового виконання рішень Управління ДВС на місцях чи безпосередньо державного виконавця такого відділу не врахувавши, що, в силу ч.3 ст.181 КАС України, вони не є належними відповідачами у справі, так як не відносяться до органів державної виконавчої служби, визначених статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Такими органами державної виконавчої служби, відповідно до статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу», є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.

Тобто, структурні підрозділи органів державної виконавчої служби (зокрема, відділи примусового виконання рішень) не визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Суди першої інстанції при вирішенні спору не завжди звертають увагу на вказані обставини та вирішують судовий спір, хоча статтею 52 КАС України їм надано право здійснити заміну первинного відповідача на належного або залучати належного відповідача як другого відповідача.

Оскільки стаття 52 КАС України, як наслідок заміни неналежного відповідача чи залучення  належного відповідача у якості другого відповідача, передбачає розгляд справи спочатку, апеляційний суд позбавлений такої процесуальної можливості як заміна  неналежної сторони.

Таким чином, апеляційному перегляду нерідко підлягає справа, відповідачем по якій є неналежний орган, та в якій  публічно-правовий спір вже вирішено, у зв’язку з чим суд апеляційної інстанції не перевіряє правильність вирішення спору по суті спірних правовідносин, а приймає рішення про відмову в задоволенні вимог позивача як таких, що пред’явлені до неналежного відповідача.

На відміну від суду касаційної інстанції в суду апеляційної інстанції відсутні повноваження за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції  на скасування такої постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В таких випадках позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду першої інстанції з правильним визначенням сторін спору. Однак, йому, по-перше, не повертається судовий збір, який ним сплачено при первинному зверненні до суду, і, по-друге, нерідко закінчується встановлений процесуальним законодавством строк звернення з позовом до суду, щодо поновлення якого особа змушена подавати відповідну заяву і доводити поважність причин пропуску такого строку.